Я не вмію писати віршів… Я не вмію говорити гарних слів… Я не романтик… Але я вмію любити… А якщо любиш, то й приносиш щастя. Якщо люди, які поруч з тобою щасливі, відчувають твою турботу, значить ти живеш правильно, ти не даремно з’явився у цьому Божому світі.
Хтось отримує задоволення від грошей, хтось від гарного будинку, хтось від статусу, який він досягнув в житті… Багато є таких ХТОСЬ. І кожна людина в праві вибирати-будувати свій шлях. З таких «хтось» складається наше життя. Моє життя - це моя сім’я. Це моє найбільше задоволення, це найдорогоцінніший дарунок від Бога для мене, це моя найголовніша турбота, це моя найсолодша робота.
Людина щаслива, коли рідні навколо щасливі. Людина не даремно живе, якщо має про кого турбуватися, якщо є люди, які потребують твоєї турботи. Мій чоловік Саша, моя красуня донечка Юля - юла, мій найкоханіший мужчинка - синок Ілля. Це мій світ! Комусь набридає щодня прати, прасувати, готувати, прибирати. Кожного дня те ж саме. Але я від своєї турботи отримую більше щастя, ніж хтось від мільйонів зароблених доларів.
Кожен робить свій вибір в житті, кожен вибирає свій шлях. Комусь може здаватися, що моє життя не цікаве, одноманітне. Це не так! Коли дивлюся на доню, яка тихенько підходить до Іллі і на вушко йому шепоче – «я тебе люблю», я розумію, що не даремно все, що було до сьогодні. Коли донечка за дві щоки наминає, зварений мамою суп )може й не такий смачний) - це найбільше щастя, це найчесніша гурманка сидить навпроти. Коли не хочеться прасувати попрані речі, але ти згадуєш, як після уже сто вісімдесят якогось там купання одягнеш на свого найгарнішого мужчинку пахнючі речі, то швидко з’являються і сили, і бажання робити все те ж саме ще сто тисяч разів. Це життя… Це щастя… Це турбота… Це все моє…
