Перед Новим роком хочеш – не хочеш, а мусиш стати Чародійкою :) Сьогодні поділюся з вами фантастично легким і фантастично ефектним трюком. Ви коли-небудь робили «вітражне» печиво? Ні? А просто печиво? Так от, вітражі заберуть у вас зайвих хвилин п’ять. Зараз не буду зосереджуватися на хитрощах рецептури, бо власне для такої краси підійде будь-який ваш улюблений рецепт сухого печива, навіть найпростіший. Як варіант – простеньке різдвяне печиво з прянощами (свій улюблений, трохи складніший рецепт обіцяю розказати вам наступного разу, але ж ми не обмежимося однією порцію печива до Нового року, правда?). Отже, простий рецепт: 500 г борошна 140 г вершкового масла кімнатної температури 2 яйця 1 стол. ложка какао Dr. Oetker 150 г цукру 2 стол. ложки меду 1 пакетик розпушувача Dr. Oetker Сухі молоті спеції: 1 стол. ложка імбиру, трохи менше кориці, 0,5-1 ч. ложка гвоздики Для вітражів нам потрібні звичайні цукерки-льодяники різних кольорів. Вершкове масло трохи збиваємо з цукром, медом та яйцями, додаємо борошно з розпушувачем, в кінці – спеції. Тепер маємо з тіста кульку та прибрати до холодильника на півгодинки. В цей час починаємо творити магію. Льодяники розбираємо по кольорах: окремо жовті, зелені, помаранчеві чи будь-які ще. Складаємо кожен колір (можна по черзі) у пластиковий пакет, бажано з застібкою, та розкачуємо його скалкою так, щоб утворилися крихти. Розкладаємо кольорові крихти у різний посуд. Тісто дістаємо з холодильника частинами, не даємо йому нагріватися. Розкачуємо до товщини близько 0,5 см (найзручніше це робити між двома шарами пергаменту). Вирізаємо формочки та робимо отвори, які забажаємо: круглими чарочками, формочками – чим завгодно. Найкраще це робити вже на пекарському папері, яким викладене деко – тоді ви не деформуєте печиво при «транспортуванні» зі столу. Дірочки можуть бути навіть найхитрішої форми (погляньте на нашого слона на фото), головне – щоб лишалася «рамочка» з печива, а далі «вітраж» триматиме форму. І не забуваємо пластиковою соломинкою зробити дірочки для мотузочки – адже таке печиво неймовірно гарно виглядатиме на ялинці. Духовку розігріваємо до 180 градусів. Печиво має випікатися близько 10 хвилин. За пару хвилин до готовності дістаємо його з духовки та щедро насипаємо кольорові крихти льодяників у кожне «віконце». Відправляємо назад у духовку та слідкуємо через скло: льодяники мають повністю розплавитися. Дістати деко з духовки та дати печиву повністю охолонути. Випереджаючи запитання: від пергаменту відстає дуже легко. Тільки пергамент має бути хороший, білий (не коричневий, бо зіпсуєте і шедеври, і собі настрій!). Все! Можете прив’язувати мотузочки та прикрашати дім!

Вибачте, всі, хто сидить на дієті. Але у нас сьогодні - пончики. Неймовірні дріжджові пончики. Грудень – місяць дива у багатьох народів. Обіцяла ж я вам, що скоро буде єврейське свято Ханука, на яке належить їсти пончики. І ось саме вчора ввечері Ханука почалася. Триватиме вона ще тиждень, аж до 20 грудня, і в ці дні, окрім пончиків (суфганійот), смажать також деруни (латкес). Чому саме так? Тому що це давнє-давнє свято на честь дива, пов’язаного... з олією. Коли повстанці-євреї, борці за незалежність, перемогли і добралися до єрусалимського Храму, вони знайшли лише один жбан «чистої» олії для храмового світильника, якого мало вистачити лише на один день. Але Всевишній створив диво, і олії вистачило аж на вісім днів – доки саме встигли виготовити нову олію за всіма канонами. Отже, маємо свято вогнів, чистоти, ну й смаколиків. Бо ще у ці дні дарують солодощі та дрібні гроші дітям. Так-так, вони зі святом Миколая зовсім поруч, навіть перетинаються :) Кажу ж – дивовижний брат-місяць грудень! Отже, справжні «правильні» пончики (суфганійот). 2 пакетики дріжджів Dr. Oetker 4 склянки борошна (без гірки) ¼ ч. ложки солі 1/3 склянки цукру ½ пакетика ванільного цукру Dr. Oetker ½ склянки теплої води ¾ склянки не холодного фруктового соку (будь-якого) 1 яйце (бажано його також заздалегідь дістати з холодильника) 4 ст. ложки олії Для смаження: близько 0,5 л олії Для прикрашання: цукрова пудра з ванільним смаком Dr. Oetker Пам’ятаєте секрет успіху сухих дріжджів? Правильно, сухі дріжджі ми не змішуємо з водою, а додаємо до решти сухих інгредієнтів. Отже, у велику миску (я беру скляну) висипаємо борошно, до якого додаємо цукор, сіль, ванільний цукор Dr. Oetker та два пакетики сухих дріжджів Dr. Oetker. Щодо пропорцій: зазвичай беремо 1 пакетик сухих дріжджів Dr. Oetker на 500 г борошна. Але пончики будуть кипіти в олії буквально хвилину, і мають піднятися миттєво. Трохи перемішуємо сухі інгредієнти, після чого робимо в центрі ямку та вливаємо туди воду, сік (я брала яблучно-грушовий), яйце, енергійно замішуємо, і коли вже під руками у нас формується досить пластичне тісто, додаємо 4 столових ложки олії. Я беру найзвичайнішу соняшникову рафіновану, щоб не було жодних зайвих ароматів чи смакових нот. Тим більше, що та ж олія нам знадобиться і для смаження, а там використовуємо лише рафіновану, щоб не плодити канцерогени. Отже готове тісто слід скатати кулькою, покласти назад у нашу велику миску, накрити та дати постояти годину-півтори у теплому місці. Мій секрет: я для цього використовую духовку, прогріту буквально до 30-40 градусів, не більше. Там точно немає протягів, оптимальна температура – і тісто радісно піднімається, як на дріжджах, вибачте за каламбур. У каструлі чи ковшику з товстим дном (це обов’язково!) розігріти 0,5 л олії – так, щоб майже кипіла. В цей час розкачуємо тісто, краще порціями, до товщини близько 1-1,5 см. Можна вибрати склянки різного діаметру: одна для зовнішнього, а друга для внутрішнього кола. Але ми з сином (куди ж без нього?) вигадали, як це зробити значно простіше та ефективніше. Вирізаємо пончики звичайною склянкою, а дірочку в центрі робимо... пальцями. Легко, швидко, акуратно. І дитині - радість неймовірна. Адже діти страшенно люблять возитися з тістом. А міфи про те, що "дріжджове тісто важке у роботі" з Dr. Oetker спростовуються на раз. Це тісто у роботі просто неймовірно зручне, пластичне і приємне на дотик. Отже, вирізаємо та одразу смажимо порціями (у мене по 5-6 пончиків, але це залежить від діаметру вашої каструлі). З кожного боку секунд по 30-40, щоб підрум'янилися. Викладаємо на паперову серветку, щоб зайва олія стікала. Коли всі пончики посмажені (а нашого тіста має вистачити на 30-40 пончиків), залишається їх гарно викласти та притрусити цукровою пудрою, бажано з ванільним смаком, Dr. Oetker. Звісно, при бажанні можна покрити пончики шоколадною газур’ю Dr. Oetker, або двохкольоровою газур’ю Dr. Oetker, або ж білою газур’ю, а потім декором Dr. Oetker. Можна навіть робити сирні пончики. Але класика – це просто дріжджові пончики без додавання молока та цукрова пудра. Можна подавати пончики з варенням чи медом, з кефіром, чаєм або ж ароматним какао від Dr. Oetker. Смачного вам грудня!

Почну з найактуальнішого, а саме зі штоллена. І штоллен у нас буде сирний бездріжджовий. Європейська різдвяна випічка з величезною кількістю сухофруктів та мигдалю готується заздалегідь, тижнів хоча б за три-чотири до Різдва. Принаймні це стосується традиційного австрійсько-німецького дріжджового штоллена — він має вилежатись, інакше смак зовсім не той. Легкий італійський паннетоне (більше схожий на нашу паску) може не відлежуватися, так само, як і мій улюблений сирний бездріжджовий штоллен. Тобто якщо у вас залізна сила волі, він може місяць-півтора лежати в холодильнику або в іншому прохолодному місці, загорнутим у пергамент. Але переваги сирного штоллену саме в тому, що його можна споживати хоч на наступний день після випікання, а готується він дуже легко. Отже, нам потрібні: 250 г вершкового масла 250 г цукру 2 великих яйця 250 г домашнього сиру (я навмисне роблю для цього сир сама) 1 пакетик ванільного цукру Dr. Oetker (бажано цукру з натуральною ваніллю) цедра та сік 1 лимона (у мене два маленьких) 600 г борошна + ще трохи на витратні матеріали 1 пакетик розпушувачу для тіста Dr. Oetker Ароматизатори Dr. Oetker “Ром” та “Мигдаль” 150 г мигдальних горішків 150 г цукатів (бажано кольорових, а також з апельсину) 200 г родзинок, замочених не менше як на ніч у ромі 100 г вершкового масла Приблизно 250 г цукрової пудри Замочені у ромі родзинки відкинути на дуршлаг (рідину не виливайте, вона смачна і може бути використана вдруге). Зняти цедру з лимона, видавити сік. Мигдаль порубати не дуже дрібно. Розм’якле масло збити з цукром та натуральним ванільним цукром Dr. Oetker (можна робити це міксером з насадкою для тіста), ввести яйця, не припиняючи розмішування. Додати протертий домашній сир (у мене він виходить зовсім кремоподібний, тому я навіть не розтираю), цедру та сік лимона. Не зайвими будуть по 2-3 краплі ароматизаторів Dr. Oetker “Ром” та “Мигдаль”, а якщо ви зекономили на мигдальних горішках (взяли волоські) та на ромі (обрали бренді чи бальзам), то ароматів можна взяти по 5-6 крапель. Борошно разом з розпушувачем Dr. Oetker неодмінно просіяти, щоб воно набралося кисню, та додати до суміші. Вимісити тісто — воно буде м’якеньке й дуже ніжне. Тепер маємо додати в тісто усі наші чисельні смаколики: родзинки, цукати, горішки. Маю лайфхак, як це зробити легко, щоб все розподілилося рівномірно. Тісто слід розкласти та трохи розкачати на робочій поверхні, притрушеній борошном. Родзинки обваляйте у борошні та змішайте з цукатами й горіхами. Рівномірно розподіліть начинку по тісту і трохи вдавіть скалкою чи рукою. Закрутіть рулетом та вимішайте руками. Тепер це буде зробити легко. Дуже важливий етап: формування штоллена. Адже він має формою нагадувати немовля у пелюшках. Поділіть тісто на 2 або 3 частини — залежно від того, якого розміру штоллени хочете отримати (у мене виходить три). З кожної частини формуємо плаский “батон”. Щоб надати йому традиційну форму “немовляти”, подумки розділіть батон уздовш у пропорції 1:2, долонею або скалкою зробіть на цьому місці “борозну” та загорніть ширшу частину вдвічі, щоб вона саме себе накрила. Готово! Випікати приблизно годину при температурі 180 градусів. Якщо побачите, що штоллени занадто підрум’янилися, прикрийте їх фольгою. Ще гарячі штоллени натикати зубочистками, щедро полити розтопленим вершковим маслом та обсипати цукровою пудрою. Знову змастити маслом та рясно обсипати пудрою. Дати штолленам повністю охолонути (бажано на решітці, щоб вони не спітніли). Загорнути у пергамент та фольгу, перев’язати стрічкою та сховати у глибоке темне місце, де до нього не доберуться. Або... нехай добираються — якщо ви готові до Різдва повторити процес. До речі, якщо буде бажання, зможу також поділитися своїми улюбленими перевіреними рецептами дріжджового штоллена та паннетоне.

О черных дырах и хронофагах. Кручусь, как белка в колесе, ничего не успеваю, устаю зверски, не высыпаюсь, о себе подумать вообще некогда, времени ни на что не хватает… До боли знакомая картинка. Хочется взять где-нибудь полвагона времени, да где ж его взять, нет его. И тут приходят специалисты по тайм-менеджменту и нагло заявляют, что ничего подобного, время у тебя есть. И чтобы его найти, придется максимально честно покопаться в своем обычном дне и поискать «черные дыры», в которые утекает время. Ты, конечно, сначала уходишь в глухую оборону и страшно обижаешься, а потом… вооружаешься часами (секундомером, таймером, мобильным телефоном — любым устройством, способным засечь потраченное время). Помню, в детстве на меня довольно яркое впечатление произвел фильм «Сказка о потерянном времени»: там старички выследили детишек, которые тратили время впустую и украли время их жизни. Сами стали детьми, а тех, кто бессмысленно просаживал время, обратили в стариков. Хлоп — и всё, жизнь прошла, «мужик, у тебя всё уже было». С тех пор прошло больше тридцати лет, а я всё побаиваюсь. Вероятно потому, что я действительно легко растрачиваю время «в никуда». У меня нет привычки смотреть телевизор, у нас он вообще не работает уже много лет (а это вообще-то одна из самых страшных «черных дыр»), зато я легко могу засесть перед коробкой со старенькими блокнотами, фотографиями или памятными мелочами — и просидеть час-другой, если меня не отрывать… А сегодняшняя жизнь с ее, казалось бы, гораздо более высокими скоростями и сумасшедшим ритмом на самом деле даёт гораздо больше возможностей для утекания времени. Компьютер и мобильный телефон (интернет, соцсети, игры) — тут легко можно растратить вечность. Не верите? ОК, тогда проведем эксперимент. Засекаем режим нашего обычного дня. Самого обычного. Только с точностью до минуты! Специалисты рекомендуют для наглядности фотографировать каждое свое действие. Можно мобильным телефоном, но лучше всего — фотоаппаратом, на котором выставляются дата и время. Записываем максимально честно, иначе эксперимент бесполезен. А потом проверяем, что получилось. Можно сделать из фотографий коллажи: мое утро, мой день, мой вечер. Распишите подробно, на что ушел ваш день. Поверьте, вас ждут сюрпризы. И меня тоже, да-да, я с вами. Например, отправляясь утром в туалет вы взяли с собой планшет. Или телефон. Ну, все равно же буду сидеть пару минут — так я пока одним глазком загляну в фейсбук, кто там что лайкнул или написал особо важного… Ба-бах! — и вышла из санузла через 40 минут. Хотя без телефона это заняло бы минут 15 — с туалетом, душем, чисткой зубов и еще немножко пройтись «по верхам» с уборкой. Позвонила приятельнице срочно узнать рецепт ее фирменных пирожков… или подружке-доктору, чтобы она напомнила название лекарства для ребенка. И… положила трубку через час. Что это было?! А это был хронофаг — человек, пожирающий ваше время. Есть такие прекрасные люди, даже среди нашего ближайшего и очень любимого окружения. Зашли в Интернет чисто посмотреть погоду — опаньки! — очнулись через полчаса. Или решили перед сном сыграть разок на телефоне в «шарики» и сразу спать — бац! — и полвторого ночи. И снова не выспались, не отдохнули, время ушло, а я опять разбитая и прямо с утра уставшая. Итого. Для того, чтобы всё успевать (или не всё, но хотя бы кое-что!), прежде всего нужно знать в лицо «пожирателей» и «черные дыры». А когда вы их обнаружите, начните потихоньку исключать, уменьшать, урезать. И не забывайте на их место вписывать что-то хорошее, полезное и приятное. Помните, что время, реально потраченное на себя (сон, медитация, ванна с пеной, маникюр, эпиляция, чтение хорошей книжки, кофе с конфеткой под аккомпанемент приятной музыки и весеннего солнца) не считается ушедшим в «черную дыру». Это совсем другая история. Наоборот, время для себя обязательно нужно предусмотреть в расписании. А вот бессмысленной трате времени, которая не приносит ни радости, ни пользы — попробуем все-таки дать отпор. Чтобы потом с нас не списывали героев «Сказки о потерянном времени».

Мужское и женское. Вы вообще замечали, как отличаются советы по тайм-менеджменту — искусству управления временем — для мужчин и для женщин? Радикально! Тайм-менеджмент для мужчин обычно касается исключительно работы. Ну, еще саморазвития. Не знаю, кто для них пишет, откуда это управление временем «целиком из жизни голубей», но мужчины «из тайм-менеджмента» как будто живут в космическом вакууме. Такие, с серьезным лицом и важными делами, не отягощенные детьми и болезнями. Мы уже говорили о «женском» методе швейцарского сыра — когда разрешается «выгрызать» из большого дела мелочи даже в самом нелогичном порядке... Мужчине обычно рекомендуют двигаться от главного к второстепенному, не отвлекаться на мелочи, не делать два дела одновременно... И правильно! Если мужчина остается посидеть с детьми — он СИДИТ С ДЕТЬМИ! «Любимый ты пообедал? Я же, уезжая на базар, оставляла тебе на плите только что приготовленный гуляш?» — «Ты что! Как я мог? У меня руки были заняты ребенком!». То, что для мужчины является всепоглощающим занятием, для нас — просто естественный, обыденный фон. Мы не «сидим с детьми», мы «сидя с детьми» готовим, убираем, работаем, бегаем в магазин, экономим, планируем отдых, забрасываем детей на занятия и забираем с них, ухаживаем за собой, танцуем, стираем, гладим, саморазвиваемся и т. д. При этом в наш тайм-менеджмент вклиниваются многочисленные эмоции и страхи (мы же девочки!). Зато нам легче попросить о помощи (да, мы девочки!) и, делегируя полномочия, мы как раз полнее ощущаем свою женственность. Впрочем, все равно нам остается еще стопятьсот важных дел, которые невозможно делегировать. В этой связи хочется напомнить несколько важных правил: - Если страшно приступать к делу — начните хоть с чего-нибудь (метод швейцарского сыра). Страх сам по себе отнимает уйму времени и сил. - Не спешите. Спешка=суета, бессмысленное мелькание конечностей, попытка разорваться сразу на кучу мелочей только выматывают. Всё успевает тот, кто не спешит. И пресекайте попытки окружающих подгонять вас. Работайте в своем темпе, который вам удобен. - Просить о помощи — нужно! Делегируйте, доверяйте, даже если кто-то не сделает «так хорошо, как вы». - Специалисты по тайм-менеджменту вообще рекомендуют большинство НЕ жизненно важных дел выполнять «на четвёрочку». То есть позволять себе не доводить результат до идеального состояния (это касается и уборки, и глажки, и работы). Это значительно снижает шанс заработать невроз и в процессе работы, и потом, когда кто-то «пришел и все испортил» ;) - Записывайте. Записывайте. Записывайте. Всё, что хотите сделать. И всё, что уже сделали. И вознаграждайте себя за сделанное! - Обязательно планируйте время на отдых. Время для себя. Время на свою красоту и любовь к себе. Почитать, послушать музыку, выпить кофе с шоколадкой, принять ванну. И пусть весь мир подождет ;)